Резиденція митрополитів Буковини і Далмації

Відкрити, щоб зберегти

Резиденція митрополитів Буковини і Далмації — ансамбль XIX століття на горі Домінік у Чернівцях, об'єкт Світової спадщини ЮНЕСКО. Сьогодні в її корпусах розміщується Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича. Територія займає 8 га, з них 5 га — дендропарк.

Сюди приходять дуже різні люди: студенти й викладачі, туристи, віряни двох діючих церков, містяни. Ми переосмислили територію як одне ціле, щоб кожен із них відчував, що це місце існує й для нього. Відновлюємо історичний вигляд ансамблю, повертаємо його зв'язки з містом і парком, прибираємо бар'єри, які лишилися від минулих епох, і відкриваємо резиденцію — бо саме відкритість дає пам'ятці і людей, і ресурс, щоб її зберегти.

Різні традиції в одному ансамблі

Резиденцію будували 18 років, з 1864 до 1882-го, за проєктом чеського архітектора Йозефа Главки. Ініціатором будівництва був єпископ Євген Гакман: він домагався, щоб православна митрополія мала гідну резиденцію в католицькій імперії Габсбургів. Главка поєднав візантійські, романські, готичні й мавританські мотиви — бані веж нагадують мінарети — з місцевими: дах викладено візерунком буковинських килимів, цеглу й черепицю виготовляли в Чернівцях, камінь брали з каменоломень на Дністрі. На будівництво пожертвувала й юдейська громада міста, і на знак добросусідства головну браму прикрасили зірками Давида.

Для нас це найважливіше в ансамблі: в одному місці зійшлися різні віри, стилі й громади. Перед територією сьогодні схоже завдання — дати місце людям, які приходять сюди з дуже різною метою.

Місце для резиденції обрали на горі, подалі від тодішнього центру.

Главка проєктував будівлі разом із ландшафтом. Корпуси з трьох боків обступають курдонер — парадний двір із низьким регулярним партером зі стрижених рослин, над яким видно фасади. Вулиця Університетська продовжує головну вісь ансамблю. На старих фотографіях алеєю курдонера ходять і їздять — каретами, а згодом автомобілями. Перед входом алея замикається кільцем для розвороту.

За корпусами у 1876–1878 роках садівники Віктор Паулі й Герман Лангер заклали пейзажний парк — сьогодні його називають дендропарком. Частину колекції склали рослини, подаровані Гакману. На карті 1888 року парк уже огортає ансамбль із заходу й півночі. На противагу стриженому парадному двору тут вільна природа: схили пагорба, звивисті доріжки, озеро, грот, фонтани й криниця. Пройшовши крізь будівлю, людина з урочистого регулярного двору потрапляє в тінистий природний парк.

На початку XX століття місто впритул підступило до резиденції. Вона мала входи з різних боків, доріжки парку виходили просто на вулиці, а вулиці Кримська й Главки з'єднували її з сусіднім парком — нині парком імені Федьковича.

Як змінювалася територія

Кожна епоха залишила тут свій слід. З 1875 року в Семінарському корпусі навчалися богослови Чернівецького університету. У 1918–1940 роках Буковину окупувала Румунія, і університет став румунським. У березні 1944 року, відступаючи, румунські й німецькі війська підпалили Митрополичий корпус, і Синодальна (Мармурова) та Блакитна зали втратили первісний вигляд. У 1955 році корпуси резиденції передали Чернівецькому університету. Бібліотеку перетворили на спортзал, частину дендропарку із заходу вирубали під навчальний плац військової кафедри, згодом з'явилися склади й гаражі.

Частину внутрішніх меж закладено ще в задумі: Гакман вимагав відгородити семінарію й господарські двори від парадного двору. Але функції, для яких ставили паркани й мури, давно зникли, а самі паркани лишилися й розділили територію на частини. Нестрижений партер розрісся в суцільну стіну дерев, за якою не видно фасадів.

Змінився й порядок відвідування. Коли ми почали роботу, на вході стояв пропускний пункт. Туристи заходили лише з групою й бачили невелику частину комплексу, студенти мали доступ тільки в навчальний час, а парадною алеєю ходити заборонялося. Під час воєнного стану університет пускає відвідувачів лише з екскурсоводом. Такий порядок виник із турботи про пам'ятку, але він обмежує тих, хто міг би її побачити й нею користуватися, — і зрештою працює не на її користь.

Що кажуть ті, хто тут буває

Навесні 2022 року ми разом з університетом провели воркшоп. Студенти, викладачі, представники міста й автори номінації до ЮНЕСКО дослідили територію й запропонували власні ідеї. Частина з них увійшла в концепцію: кафе, вбиральні й простір біля дуба в господарському дворі, відкрита центральна алея, кафе-оранжерея в старих теплицях, демонтаж стіни біля галявини, нові доріжки й безбар'єрність. Під час воркшопу опитали студентів, працівників, містян і туристів. Зміни на території потрібні — так відповіли 64 % опитаних студентів і 67 % викладачів. А 60 % опитаних містян бачать у резиденції місце для сімейного відпочинку.

Виявилося, що кожна група стикається тут зі своїми труднощами. Студенти й викладачі не почуваються тут вільно й відпочивати ходять у сквер поруч. Туристи чекають групу біля брами, екскурсія веде їх коротким маршрутом, у парк не потрапити, а саму резиденцію часто плутають з університетом. Віряни приходять до церков, але дворики біля них занедбані, газон біля входів витоптаний. Містяни фотографують магнолії крізь огорожу — це видно з їхніх дописів в Instagram, — а багато хто й не знає, що за корпусами є дендропарк.

Ніхто не знає територію краще за тих, хто нею користується, тож висновки воркшопу стали основою концепції.

Закрити чи відкрити

Спрощено, є два підходи до збереження спадщини. Можна тримати пам'ятку під замком — і вона поступово занепадає. А можна відкрити її, зробити частиною життя міста й отримати ресурс на догляд.

У 2015 році резиденцію відвідали 67 725 людей, у 2023-му — близько 65 тисяч. Для об'єкта Світової спадщини це небагато. Резиденцію князів-єпископів у Вюрцбурзі, теж об'єкт ЮНЕСКО, у 2025 році відвідали 365 601 людина, а двірський сад біля неї відкритий для всіх без квитка. Архієпископський замок у Кромержижі прийняв у 2024 році близько 119 тисяч відвідувачів, і сад під замком теж відкритий безкоштовно. Університет Коїмбри працює в тих самих історичних будівлях, що й століття тому, а його туристичним маршрутом у 2025 році пройшли 379 578 людей. У всіх трьох територією можна гуляти вільно, а платні — музей, екскурсії, кафе й крамниці. Відвідувачів там у 2–6 разів більше, ніж у Чернівцях. Ми пропонуємо те саме: вільний вхід на територію й платні послуги.

Резиденція в місті

За концепцією інтегрованого розвитку Чернівців дендропарк резиденції й сусідній парк імені Федьковича — одні з найбільших зелених територій центральної частини міста. Але сьогодні вони не пов'язані: вулиці довкола резиденції ведуть у глухі кути, а там, де колись вулиці Кримська й Главки сходилися біля парку, тепер стоїть приватний будинок. До самої резиденції веде лише один туристичний маршрут — вулицею Університетською, туди й назад.

Ми прокладаємо другий маршрут — вулицею Марка Вовчка від площі Філармонії та історичного центру — і відновлюємо пішохідний зв'язок вулиць Кримської й Главки. Так з'являється коло довкола всієї території з виходом до парку Федьковича.

Стан території

На початку роботи, перш ніж щось пропонувати, ми детально обстежили територію. Частина входів зачинена, перерослі дерева закривають фасади, доріжки без покриття, пандусів немає. Фонтани й теплиці не працюють, грот і криниця зачинені, до старого геодезичного репера не підійти. У парку складено стару черепицю з даху, є звалище, а великі ділянки взагалі не використовуються.

Відкритий простір для всіх

Ми переосмислили територію як одне ціле. Прибираємо паркани між частинами ансамблю, повертаємо дендропарку західну галявину, відновлюємо втрачені доріжки й прокладаємо нові, а входи з міста відкриваємо з різних боків. Курдонер повертаємо до історичного вигляду, а порожні двори й будівлі отримують нові функції.

Кожна група знаходить тут своє. Містяни гулятимуть дендропарком серед рідкісних рослин і водойм. Студенти отримають неформальну галявину. Туристи знайдуть у хабі інформацію й послуги, а допитливі — музей. Шанувальники історичної естетики побачать курдонер у первісному вигляді, а гостей міста приваблюватиме оглядовий майданчик на вежі. Кафе й події дають причину залишитися довше. Усе нове ми робимо простим за формою, щоб на першому плані лишалися ансамбль і парк.

Курдонер

Брама й алея

Ми відчиняємо головну браму, і курдонер знову продовжує Університетську. Парадною алеєю можна буде пройти, а біля неї — посидіти. На кільці, де колись розверталися карети, ставимо лави по колу: з кожної видно іншу частину ансамблю. Сьогодні туристи поспіхом проходять вузькими доріжками обабіч алеї. Коли нею можна пройти й поруч посидіти, двір стає місцем, де затримуються й роздивляються ансамбль.

Партер

Партер відновлюємо за виглядом кінця XIX століття: низькі стрижені форми, над якими знову видно фасади. Наявних рослин не вирубуємо — їх заздалегідь готуємо до пересадки й переносимо, а на їхнє місце садимо вже сформовані рослини потрібного розміру. Це тривала робота, тож у проєкті вона — останній етап. Уздовж вулиці Коцюбинського повертаємо ряд дерев, що формував її історичний профіль.

Балкон

Регулярний партер задумано для погляду згори, і з балкона Мармурової зали його композицію видно повністю. Проте сьогодні відвідувачі зали навіть не здогадуються про нього. Ми відкриваємо балкон, і з нього двір видно так, як його бачили митрополити.

Туристичний хаб у кінному дворі

Брама на Коцюбинського

У колишньому кінному дворі — друга брама резиденції, на розі вулиць Коцюбинського й Главки. Двір оточує глухий мур, а частина будівель довкола стоїть порожня. Мур мав сенс, поки тут була конюшня. Ми відчиняємо браму на Коцюбинського й замінюємо мур парканом — таким самим, як на головному фасаді, — щоб нову площу було видно з вулиці.

Будівлі довкола площі

Ідея хабу тут не нова. Ще в номінаційному досьє до ЮНЕСКО університет планував прибрати з двору радянські господарські будівлі й віддати ділянку під послуги для туристів, а експерти ICOMOS зазначали, що на території бракує вбиралень, кафе й крамниць. У 2020 році університет і сам почав змінювати двір: знесли сараї 1970-х і запланували місця відпочинку, кафе та сувенірну крамницю. Ми продовжуємо цей напрям.

Ми дослідили перші поверхи всіх будівель довкола двору. У колишній конюшні розміщуємо інфоцентр, кафе, вбиральні, крамниці й малий бізнес. Цокольний поверх географічного корпусу, зі склепіннями й вітражами, університет зараз не використовує, а вхід до нього з двору замурований. Ми пропонуємо розмурувати вхід і розмістити тут бізнес-школу й коворкінг: тоді будівля працюватиме на площу, а площа отримає ще одну, освітню, функцію.

Нове зі старого

Нове робимо зі старого. Стару черепицю, складену біля входу в парк, викладаємо мозаїкою на площі, а з балок розібраної стайні робимо лави.

Амфітеатр і пандус

На північному боці двору — перепад рельєфу й стіна. Нагору звідси зараз можна піднятися лише сходами. Ми робимо пандус крізь стару стіну, і площа отримує безбар'єрний зв'язок з верхнім рівнем. Перепад перетворюємо на амфітеатр для виступів і кінопоказів. Сама площа — на одному рівні, без перешкод для візків і колясок.

Вежа

Оглядовий майданчик

Вежу резиденції колись відчиняли для людей: коли ми піднялися нагору, побачили на стінах вицарапані написи 1968 і 1975 років. Тепер вона зачинена. А звідси видно все місто — Чернівці між пагорбами й гори на обрії. Ми пропонуємо знову відкрити оглядовий майданчик.

Дворик біля дуба

Шлях на вежу починається з дворика біля старого дуба. Тут відвідувач вирішує, куди йти далі: на вежу, у музей чи в парк. Звідси видно церкву в глибині курдонера, туристичну площу внизу й вежу нагорі. Тимчасову споруду у дворику прибираємо, а дворик відкриваємо в парк. Під кроною старого дуба вже відчувається прохолода парку, що починається одразу за рогом.

Дендропарк

Колекція й рельєф

Дендропарк займає п'ять із восьми гектарів, і його основа збереглася: складний рельєф пагорба, доріжки, що то піднімаються, то спускаються, колекція рідкісних рослин, знаменитий бук. За парком доглядають, але утримувати таку велику територію й складну колекцію з екзотичними рослинами важко.

Що занепало

Частина парку занепала. Теплиці не працюють: котельні немає, опалювати їх дорого. Огорожа подекуди повалилася, частину території перетворили на склад старої черепиці, є звалище. Фонтани не працюють, озеро пересохло, частина рослин хворіє.

Вода, грот і криниця

Ми відкриваємо парк для відвідувачів, відновлюємо фонтани, озеро, грот і криницю, мостимо доріжки, які досі без покриття, і повертаємо до життя місця, повз які зараз проходять.

Біля води прохолодніше, і влітку люди тягнуться саме сюди: у сусідніх районах немає іншого парку з водоймою. В озері знову плаватимуть риби й цвістимуть лілії, з криниці можна буде напитися, а доріжки ведуть углиб гроту й до старого репера.

Оранжерея

У старих теплицях, де колись вирощували саджанці для колекції, ми розміщуємо сімейне кафе-оранжерею й крамницю рослин. Тут тепло взимку й у негоду, а тераса виходить до старого бука. У сусідній будівлі — місце для занять і майстер-класів. Саджанець із колекції Гакмана можна забрати додому, а охочі можуть узяти під опіку рослини парку — так догляд за колекцією стає спільною справою.

Студентська галявина

Тінь для корпусу

Галявина на південний захід від корпусів — сонячна сторона. Тіні тут немає, приміщення перегріваються, і весь фасад корпусу вкрили кондиціонери; влітку тут справді спекотно. На історичних картах на цьому місці — дендропарк, і дерева затіняли корпус. За радянських часів тут зробили асфальтований плац військової кафедри, згодом асфальт зняли й засіяли газон. Від парку галявину досі відділяє цегляний мур.

Ми прибираємо мур і з'єднуємо галявину з парком. Дерева знову обрамлюють її й дають корпусу тінь — так ми повертаємо первісний задум. Блоки кондиціонерів з фасаду пам'ятки прибираємо.

Галявина для студентів

Середина лишається вільним газоном — такою галявиною, як на світових кампусах, про яку казали студенти. Тут можна провести пару просто неба, почитати, влаштувати пікнік, позайматися йогою чи пограти у фрісбі, а можна просто побути наодинці. Місця для відпочинку — по краю, під деревами, тож простору вистачить і одному з книжкою, і цілому курсу. А ще галявина приймає концерти, виставки, ярмарки й кіно просто неба.

Господарські двори

Поруч — господарські двори з гаражами, які зараз не використовуються. Ми робимо тут спортивний майданчик для студентів, а під час подій двір допомагає галявині: тут можна змонтувати сцену чи поставити машини.

Сад Євгена Гакмана

Продовження церкви

Дворик біля семінарської церкви — продовження самої церкви. Після служби віряни виходять сюди, і обряд може тривати надворі. Сьогодні дворик заріс туями, які давно переросли його, затінюють будівлю й шкодять їй, а газон біля входів витоптаний.

Сад у два яруси

Ми лишаємо чотири найздоровіші й найцінніші туї, розширюємо площу перед церквою й ставимо лави для старших людей. Чаша з хрестом для свяченої води стає центром дворика. Довкола — сад у два яруси: по краю кущі й папороті, всередині тіньовитривалі трави й квіти, а між ними стежка, якою можна пройти наодинці. Рясно квітучий сад продовжує убранство церкви надворі: міський гамір лишається за корпусами, тут тихо, і час ніби сповільнюється.

Чому Гакман

Сад ми пропонуємо назвати на честь Євгена Гакмана. Резиденція почалася з його наполегливості, але сьогодні на території ніщо про нього не нагадує — на відміну від архітектора Главки, якому стоїть погруддя.

Автентичність у деталях

Резиденція — пам'ятка ЮНЕСКО, і її цінність тримається на справжніх матеріалах і деталях. Пізні нашарування — фарба, прибудови, кондиціонери — потроху стирають задум Главки, тому ми повертаємо ансамблю первісний вигляд у дрібницях.

Багато кам'яних елементів сьогодні пофарбовані — ми очищуємо камінь від фарби, щоб повернути натуральний матеріал. Погруддя Йозефа Главки встановили 1937 року; на постаменті був напис румунською мовою, згодом його знищили, і ми пропонуємо повернути напис. Зірки Давида на головній брамі сховані під штукатуркою й написом «Університет» — повертаємо й їх.

Як і біля галявини, південні фасади знову затінюють дерева, а блоки кондиціонерів, пізні прибудови й приямки ми прибираємо, щоб фасади знову були цілісними.

Резиденція ввечері

Власне, з освітлення й почалася наша робота. Місто хотіло підсвітити резиденцію, і компанія Expolight розробляла концепцію освітлення будівель. Швидко стало зрозуміло, що освітлювати треба разом з ландшафтом: це один архітектурно-ландшафтний твір. Але ландшафт сам потребував переосмислення й відновлення — і для цього місто запросило нас. Тепер ми пропонуємо єдину підсвітку фасадів, даху, дерев і фонтанів, щоб у резиденції можна було бувати ввечері та взимку, коли рано темніє.

Що далі

Концепцію ми представили в університеті керівництву міста й університету, і її схвалили без зауважень. Реалізовувати її планують частинами після завершення війни.