Ландшафтна архітектура як зв’язок між містом та мешканцями
Перш ніж обговорювати глобальні аспекти, важливо зрозуміти, що таке ландшафтна архітектура та яку роль відіграє ландшафтний архітектор у розвитку міста.
Спробуйте вгадати правильну відповідь:
В Україні саме “ландшафтний архітектор” — відсутня позиція в класифікаторі професій. Чи потрібні взагалі ландшафтні архітектори? Ми навіть знімали відео, де питали у перехожих: чи знаєте ви яка роль ландшафтного архітектора? Там було і про “садити газони”, і про “архітєктірувати ландшафти”, і “вирощувати дерева”.
Розвиток ландшафтної архітектури в світі
Ландшафтна архітектура — це постійний діалог між природою та людиною. Якщо в минулому природа формувала ландшафт самостійно, то сьогодні міста стали просторами, де природа й архітектура взаємодіють у новий спосіб.
Історично перші ландшафтні архітектори були садівниками. Ще в античності людина почала свідомо впорядковувати природу, створюючи сади для краси та демонстрації статусу.
У часи монархів ця традиція отримала новий розвиток: парки й сади для королівських родин стали символами величі й гармонії. Одним із найвідоміших прикладів такого впорядкування є Версаль, де регулярні сади підкреслюють велич монарха та його контроль над природою.
У період індустріалізації, яка спричинила стрімке зростання міст, люди почали усвідомлювати гострий дефіцит природи в урбанізованому середовищі. Потужний розвиток і територіальне розширення міст вимагали роботи з простором і створення рішень, які могли б поєднати природу з міським середовищем.
Першим яскравим прикладом такого підходу став Центральний парк у Нью-Йорку, створений у XIX столітті братами Олмстедами, який продемонстрував важливість інтеграції природи у структуру міста.
У 1960-х роках стало очевидним, що міста, хоч і досягли значного розвитку, залишаються некомфортними для життя. Це спонукало до переосмислення роботи з міським простором. Саме тоді поняття ландшафтного архітектора почало чітко формуватися як окрема професія, що виходить за межі традиційного садового дизайну.
Ландшафтний архітектор — це спеціаліст, який аналізує, планує, проєктує та управляє як природними, так і урбаністичними просторами. Його завданням є створення здорового, комфортного та естетичного середовища, яке інтегрує природу й інфраструктуру, підвищуючи якість життя в містах.
Розвиток ландшафтної архітектури в Україні
У той час як у світі ландшафтна архітектура десятиліттями формувала комфортні простори, в Україні її розвиток значно гальмувався централізованими підходами радянських часів, які майже не враховували потреби громади.
За радянських часів влада позбавила людей можливості впливати на вигляд міст: усі рішення про те, якими вони мають бути, приймалися централізовано. Архітектори були змушені лише виконувати вказівки, а проектні інститути займалися розробкою масштабних мікрорайонів, транспортних розв’язок і парків.
У цей період люди втратили зв’язок із містом, перестали відчувати, що можуть впливати на те, що у ньому відбувається. Скасування приватної власності сприяло формуванню суспільства, позбавленого інструментів для реального впливу на міський простір.
Це той контекст із наслідками, з якими ми стикаємося дотепер. Проблема ландшафтної архітектури в Україні на сьогодні — це відсутність зрозумілих інструментів розвитку міст. Старі механізми вже не працюють, а нові ще перебувають на стадії формування.
Після здобуття незалежності України взаємодія між державними інституціями та бізнесом стала основою для реалізації міських проєктів. Проте для містян, задля яких усе це створюється, місця у цьому процесі так і не знайшлося.
Алгоритм роботи, що залишився з радянських часів, виявився непридатним для сучасних реалій. Сьогодні потрібен новий підхід, який враховуватиме інтереси громади.
Прикладом цього є реконструкція Поштової площі 2012 року. Проєкт хороший тим, що пішохідна зона об’єднується над транспортною розв’язкою. Утім, передбачений у проєкті торговельний центр створив чимало проблем. Він враховує інтереси інвесторів, але повністю ігнорує побажання містян, які хотіли бачити тут музей.
У результаті влада й бізнес домовилися між собою, а громаду до обговорення не залучили. Через це проєкт заморожений: закритий один вихід із метро, ТРЦ не працює, музей не збудований.
Це стало мінусом для міста, його мешканців, муніципалітету та інвестора. Проте цей досвід підкреслює, наскільки важливо залучати громаду до ухвалення рішень у майбутньому.
Останнім часом люди починають долучатися до життя міста, але часто лише тоді, коли проблема набуває значних масштабів.
Одним із найгучніших прикладів стала ситуація у Запоріжжі влітку минулого року. Тоді забудовник повністю вирубав сквер Яланського, близько 500 дерев, щоб побудувати на цьому місці ТРЦ. Жителі міста почали протестувати, зверталися до влади та всіма силами намагалися зупинити будівництво.
Ця ситуація демонструє, що ігнорування громади у процесі прийняття рішень може призводити до конфліктів і значних втрат для міського середовища.
Створення нового механізму, що враховує інтереси всіх стейкхолдерів та орієнтований на користувачів.
Щоб змінити систему міського розвитку, перший крок — долучати мешканців до процесів, які відбуваються в місті. Проте зробити це складно, адже з радянських часів залишилася недовіра: «Навіщо витрачати сили і час, якщо все одно вирішать без мене». Лише коли люди відчуватимуть приналежність до міста і зацікавленість ним, з'явиться запит на якісний публічний простір. Тому важливо переглянути ці процеси та поставити інтереси громади на перше місце.
Вдалим прикладом цього стала Нова Контрактова. У Києві вперше застосували підхід, що починався з воркшопу у 2012 році, під час якого вдалося зібрати інформацію про реальні проблеми площі та потреби її користувачів. На основі цих даних було оголошено конкурс у 2015 році, який виграв колектив «Київська вітальня». Після цього відбулися громадські обговорення, які допомогли доопрацювати проєкт, враховуючи додаткові ідеї та зауваження мешканців.
Зараз Сквер №3 на площі повністю очистили від торгових кіосків і так відновили втрачений громадський простір. Це стало першим помітним кроком реконструкції цього простору та яскравим прикладом того, як громада може впливати на формування міського середовища.
Реформа децентралізації влади та посилення місцевого самоврядування
Реформа децентралізації стала важливим кроком, який дав містам змогу поставити ключові питання: якими ресурсами ми володіємо, яка наша ідентичність і який напрямок розвитку обираємо?
Без загального бачення майбутнього міста важко реалізовувати великі й значущі проєкти. Концепція інтегрованого розвитку, що об’єднує економічні, соціальні та екологічні аспекти, допомагає знайти відповіді на ці питання.
Завдяки співпраці з урядовими організаціями Німеччини та Швейцарії, для Вінниці, Полтави, Одеси, Житомира, Чернівців, Львова та частково для Києва були створені концепції інтегрованого розвитку міст, які визначають стратегічні кроки для їхнього майбутнього.
Так розпочався процес створення стратегій інтегрованого розвитку міст — європейської концепції, яка передбачає залучення фахівців із різних сфер: урбаністики, архітектури, транспорту, економіки, екології та культури. Цей підхід допомагає не лише оцінити сильні й слабкі сторони міського середовища, але й об’єднати громаду навколо спільного бачення майбутнього. Завдяки цьому створюється здорова конкуренція між містами.
Цього року ми теж долучилися до створення проєктів у межах інтегрованого розвитку міст: проект створення Майдану Соборний в Житомирі, громадський простір біля Полтавської ОДА та Площа Перемоги у Вінниці. Усі ці проєкти створювалися за активної участі мешканців міста. Спочатку стратегія визначає загальне завдання, яке у процесі співпраці з громадою деталізується та набуває конкретного вигляду, що враховує реальні потреби й очікування містян.
Завдання ландшафтного архітектора — знайти баланс між потребами громади, муніципалітету та бізнесу, щоб створити рішення, які змінять міський простір на краще. Коли містяни беруть участь у плануванні міста, відчувають, що їхня думка важлива і на їхні потреби реагують, зв’язок між ними й містом посилюється. Це особливо важливо для України, адже через такі соціальні зв’язки людина почувається частиною міста, що допомагає протидіяти відтоку населення за кордон.
Якісний громадський простір робить радянське — минулим
Під час роботи з цими проектами ми звернули увагу на тенденцію, що багато людей відчувають дискомфорт через радянське минуле та часто вважають, що в нових проєктах його краще приховати або усунути з поля зору. Це відбувається тому, що радянське досі сприймається не як спадок, а як частина нашого сьогодення.
Сучасний громадський простір може перетворити радянське на частину минулого, яке осмислене і вбудоване в сучасний контекст. Створюючи громадські простори в містах, які здебільшого будувалися за радянських часів, проєктувальник повинен розуміти: радянські будівлі — це зріз історії та потужний інструмент для аналізу й переосмислення минулого.
Формування запиту
Житлові та комерційні проєкти відіграють важливу роль у створенні відчуття приналежності до міста. Коли біля дому чи офісу з’являється якісний простір, люди починають помічати не лише його, але й шлях додому та місто загалом. У результаті формується запит на створення якісного публічного простору.
Замість підсумків
Від більшості європейських країн ми відстали у розвитку на десятиліття. Наприклад, Німеччина розпочала процес децентралізації ще після Другої світової війни, що стало важливим етапом у її відновленні. Чи можемо ми у такому разі дати щось світові у цій сфері? Так, адже наш контекст розвитку унікальний, і ми маємо свій досвід, який може стати цінним внеском у світову практику.
Наша студія зараз співпрацює із зарубіжними архітекторами. Вони звертаються до нас, бо їм уже не так цікаво займатися типовими проблемами їхніх міст. Їх приваблюють нові виклики та механізми вирішення, які формуються у нас.
Ландшафтна архітектура — це не про рослини оформлення чи декорації. Це потужний інструмент стратегічного розвитку міста. Європейський досвід якісного громадського простору показує, що він сприяє розвитку соціальних зв’язків, економічному зростанню та підвищенню якості життя. Місто отримує набагато більше, ніж просто оформлення простору.
Ландшафтна архітектура в Україні перебуває на етапі переосмислення. Ми поступово переходимо від старих централізованих моделей до сучасного підходу, який враховує голос громади, історію та новітні виклики. Це дає можливість не лише змінювати простори, але й формувати нову ідентичність міст, яка відображатиме суспільство XXI століття.
