Як та навіщо провести урбаністично-мистецький перформанс?
Це розповідь про неочікуванне поєднання творчих напрямів — театру та ландшафту.
Урбаністично-мистецький воркшоп “Уявні маршрути Полтви” відбувся у Львові 8-10 листопада 2019 року, як результат співпраці Театру Лесі Українки та студії KOTSIUBA.
Але до того як почати розповідь, варто відповісти на два питання:
Яка можлива колаборація між ландшафтними архітекторами та акторами?
Що відомо про Полтву (ні, не Полтаву, а про річку у Львові).
Отже, невелика довідка:
Полтва — головна річка Львова. Колись по ній навіть плавали шхуни, але теперь про річку згадують навесні та влітку, коли стає чутно каналізаційний запах. Починаючи із 19 століття Полтву поетапно сховали в підземний колектор — її можна побачити лише в деяких місцях на околицях міста.
Але почалося все не з Полтви. На початку роботи ми й гадки не мали, що йтиметься про річку.
На початку була НЕ Полтва
На початку була ідея.
В серпні ми загорілися ідеєю створити мультидисциплінарний проект. Основним фокусом якого стане сприйняття міста через власні відчуття, можливість отримати новий погляд на звичні речі, що нас оточують.
До листопада це “а що як…” переросло в урбаністично-мистецький воркшоп. Воркшоп — лише перша сходинка. Другий етап — перформанс драматургині Вікторії Миронюк з актрисами театру Лесі “Уявні маршрути Львовом”, що пройде у Львові 20 та 21 грудня.
Хто організовував воркшоп:
Вікторія Миронюк, Рафаель Аквавіва, Вероніка Шустер, Максим Коцюба, Марія Андрієнко, Ольга Коваль, Устина Антонюк, Світлана Конопльова, Вікторія Швидко, Борис Медвєдєв.
Всі ми працювали на перетині ландшафту, перформансу та історії міста.
Нарешті у Львові. Як проходив воркшоп. День перший
Отже, 12 учасників — 6 актрис та 6 урбаністів — зібралися в театрі Лесі на триденний воркшоп. До речі, панувала тотальна girl power — з усіх чоловічої статі був лише Максим Коцюба.
Почали ми з теоретичної частини — профільних лекцій. Представила перформативний проект та ознайомила з методологією драматургиня Вікторія Миронюк.
Після неї Максим Коцюба пояснив, як ландшафтна архітектура пов’язана з життям мешканців міста.
На наступних двох лекціях робимо zoom-in і переходимо безпосередньо до Полтви та Львова. Спочатку виступила дослідниця водної рекреації у зоні впливу Львова Наталя Данилко.
Одна з організаторок воркшопу львів’янка Устина Антонюк:
“У Львові нетипова гідрологія, тут немає проточної річки, але починаються дві ріки, які відносяться до басейнів Чорного і Балтійського морів. Це пов’язана мережа мілководних струмків і велика кількість джерел і озер. За словами Наталії Данилко, за останню сотню років Львів втратив основну масу водойм, які раніше використовувалися для найрізноманітніших цілей – водний спорт, пляжний відпочинок, веслярство, зимова рекреація, лікування, риболовля та інші.
Попри це навіть ґуґл пропонує суперечливу інформацію стосовно Полтви, зокрема назв потоків. Визначальний елемент природного каркасу міста є недослідженим та ігнорованим”.
Закінчили блок лекцій доповіддю однією з організаторок воркшопу Ольги Коваль про практики дослідження водойм на Сихові. Ці дослідження були частиною літньої школи «Сихів: простори, пам‘яті, практики», проведеної Центром міської історії у Львові 2017 року. Наталя Мисак, архітекторка та дослідниця, яка була менторкою групи «Простори», люб’язно надала нам матеріали дослідження для презентації.
Наприкінці першого дня ми розділили учасників на 3 групи (2 урбаністи + 2 актриси) за трьома локаціями. Кожна з локацій представляла певну іпостась та характер Полтви:
Три іпостасі річки, три локації:
Витоки річки в районі Погулянка
Центр Львова, де річка захована у колекторі.
Очисні споруди, серед яких Полтва знову виходить назовні.
Оскільки Устина корінна львів’янка, вона відповідала за створення маршруту. Ніхто краще за неї не відтворить відчуття від обраних локацій та процес їхнього пошуку:
“У процесі пошуків водяна структура відкрилася мені з дуже різноманітних сторін. Почала із лабіринтів колекторів в місцевості Збоїща-Рогатка в оточенні хащів, залізниці і антиутопічних індустріальних об’єктів – глушина, в якій можна загубитися. Карта показує, що десь поряд є русло, яке прямує в колекторі до очисних споруд, проте знайти його непросто, бо інший навігатор показує його на кількадесят метрів вбік. Після очисних споруд можна побачити, як ріка тече на поверхні.
Пізніше я потрапила до лісопарку «Погулянка», в якій знаходиться один із кількох витоків Полтви. Зовсім поряд розташовані спортивний став, джерела, історичний водозбірник із рельєфами німф, зведений 1839 року, система струмків, колекторів і зливів, а також неробочий фонтан навпроти Центру творчості дітей та юнацтва Галичини, який, імовірно, раніше працював як охолоджувач інженерних систем, а зараз є радше модерністичною скульптурною формою. Там мені пощастило поспілкуватися з мешканцями, які вже десятки років набирають воду із джерел потоку Пасіка, який пізніше тече по вул. К. Левицького і впадає в Полтву. Один чоловік, що віддавна доглядає за руслом, провів мене до джерела із природним витоком, без штучного металевого зливу. Пригостив яблуками і сказав, що скоро планує знову розчистити його, бо засипало листям. Ознайомив із каскадом штучних ставків. Коли наступає зима, джерельний потік, що наповнює каскад, переводиться в інше русло. Дивовижно, що навіть у ландшафтній частині міста вода настільки контрольована."
День другий. Польові дослідження маршрутами Полтви.
О 10 ранку на кожній локації ментори зустрілися зі своїми командами.
Перше завдання — розділитися, хто буде працювати з яким медіумом, тобто як будуть занотовувати відчуття. Ментори команди запропонували чотири опції:
Звук
Малюнок
Рухи тіла
Письмо
Кожен з 4-х членів команди обрав медіум, який був йому до вподоби.
А от завдання для всіх учасників були однакові. Наприклад, уявити, як локація виглядала в минулому, коли річка не була ще захована в колектор і як виглядало би локація в утопічному майбутньому з відкритою Полтвою. Або поводитися так, ніби річка вже є тут зараз.
Щоби перенести фокус на відчуття та зосередитися на власному досвіді, від однієї точки на маршруті до іншої учасники, розділившись на пари, проходили із закритими очима.
Як виявилося, найскладнішим завданням для учасників було уявити себе річкою. Декого воно взагалі вибило з колії через свою абстрактність. Який сенс уявляти себе неживою істотою? Гадаю, в подальшому наша орієнтованість на абстрактність і спричинила непорозуміння при роботі над фінальними перформансами.
Після прогулянки локаціями настав час обробляти зібраний польовий матеріал. Для цього використали методологію ментального мапінгу, де кожна з учасниць нанесла на маршрут ріки стікери зі своїми враженнями та нотатками.
Далі кожна команда розпочала роботу над ідеями для перформансу третього дня. На цьому етапі важливо було лише виокремити одне питання, на яке хочуть дати відповідь перформери. У моменті пітчингу ідей одна з актрис, що була в групі на Погулянці — Анна Єпатко відокремилася від команди. На її думку (яку потім підтримало багато людей на фінальній рефлексії), доволі складно працювати з абстракцією щодо Полтви, і наші завдання не дали змогу відчути приналежність до проблеми відсутності річки у місті. Наш фейл був у тому, що ми недостатньо ввели учасників у курс методології на підготовчому етапі та не збалансували урбаністичні та перформативні практики. Гадаю, про це також треба говорити.
Та, врешті, у Ані виокремилася своя сильна ідея перформансу, яка об’єднала навколо себе всю першу команду.
День третій. Перформанси та презентації команд.
Команда 3, що досліджувала ділянку поряд з очисними спорудами.
Перформерки акцентували увагу на екологічному аспекті та олюднили Полтву, показали мертвий, незручний стан річки.
Учасники команди: Софія Лешишак, Ірина Демянюк, Вікторія Романчук, Анна Шуберт. Ментор — Устина Антонюк.
Софія Лешишак: Ми досліджували ділянку, де річка напевно в найжахливішому стані, там де вона в колекторі, де вона після очисних споруд витікає. І насправді ті точки, які ми пройшли – це було повне сміття, сморід, жахливий стан річки, біля якої неможливо перебувати взагалі. Що ми хотіли сказати цим перформансом і що ми досліджували – як звучить мертва річка. Річка – для нас як сміття зараз, ми не асоціюємо цю Полтву з річкою, ми більше ставимось до неї, як до чогось, що нам заважає і смердить.
Ірина Демянюк: Друга частина нашої вчорашньої мандрівки по локаціях була вже там, де Полтва виходить з колектора, проходить весь свій шлях в очисних спорудах і потім народжується знову як річка, тобто вдихає цей світ. Але насправді це було місце, де неможливо було знаходитись, тому що там жахливий сморід, і ти розумієш, що ця річка – це просто вода, перемішана з брудом. Насправді живою її назвати аж ніяк не можна, і, відповідно, закінчення нашого перформансу – це зображення того, яка ця річка є – вона, нежива, продовжує свій рух, і ви самі можете уявити, що вона несе далі.
Команда 2, що досліджувала центр міста.
Команда гралася із відчуттям абсурдності стану річки у Львові – одночасної присутності і відсутності, передавши це через поєднання звуків, зображень на екрані і дій.
Учасники команди: Катерина Кудлач, Марта Буряк, Оксана Бончик та Анастасія Лісовська. Ментором була Ольга Коваль.
Катерина Кудлач: Ми працювали в центральній частині міста, там, де річка знаходиться під землею, ми її ніколи не бачимо, не відчуваємо, і це було найяскравіше наше відчуття, тому що ми маємо її почути, дослідити – а її немає. Ти можеш собі це якось уявити, тобі машини її нагадують, ти можеш торкнутися фонтану, але це ніяк не пов'язано з річкою, і це було найяскравішим відчуттям присутності-відсутності.
Марта Буряк: Тобто є фонтан, ми чуємо звук води, але це не річка, це обман.
Катерина Кудлач: Біля Оперного, біля площі Різні, біля пам'ятника Шевченка, де навіть є хвиля, але води немає. І це відчуття, що щось не так, у нас було дуже яскравим, і у перформансі ми хотіли викликати у вас це відчуття. Співставляючи щось неспівставне, так само, як Львів, в якому є ріка, але її немає – для нас це щось алогічне і абсурдне. І цей кадр, в якому ми якраз створюємо цю ілюзію, вона перетікає в шум машин, тому що єдиний натяк на річку, який є – це саме шум цих машин, які, насправді, ніякого відношення до неї не мають.
Команда 1, що досліджувала витоки Полтви в районі Погулянка.
Учасники команди: Зоряна Дибовська, Анна Єпатко, Соломія Галайко та Максим Коцюба. Ментори групи: Вероніка Шустер, Рафаель Аквавіва та Вікторія Миронюк.
Анна Єпатко: “ Відразу хочу зазначити, що наш перформанс з картою, особливо його початок — це не науковий підхід, а, швидше, фантазія на тему «Чому немає річки на карті Львова» – через те, що львів‘яни соромляться цієї річки. А чому соромляться — через те, що в них є патерни, стереотипи, або тільки однобоке враження від Полтви, ми знаємо її тільки з однієї сторони, з тої, яка знаходиться в каналізації.
Максим Коцюба: На першій ділянці, де народжується річка, дуже красиве видовище: там є джерело, ліс, і річка, ніжачись в променях сонця серед вранішнього осіннього листя, чиста, готується заходити в місто, дарувати оце щастя всім містянам. Тобто колись люди оселилися на берегах річки для того, щоб брати з неї користь, але в один момент вона стала непотрібною. І ми в перформансі хотіли додати інший асоціативний ряд, що Полтва – це не тільки дуже багато проблем, вона є чистою, і насправді, ми спробували її на смак – вона є смачною. І можливо такими звичайними простими методами вона з'явиться спочатку інша в нашій свідомості, а з майбутнім поколінням вже з'явиться у фізичному вимірі.
Навіщо воркшоп і що далі
Ми не плануємо відкопувати річку та перекроювати історичний центр Львова. Важливіше в цій урбаністично-мистецькій інтервенції було дослідити, якою Полтва є у свідомості львів’ян і якою вона є насправді? Як сказала у вступному слові перед початком перформансів Устина Антонюк, “Полтва — це річка, яка є і якої водночас немає”.
Архітектори звикли працювати з простором та використовувати візуальний медіум, актриси — драматичний спосіб передачі інформації. Ми ж спробували зробити дослідження мультидисциплінарним, зміксувати світи, які зазвичай майже не перетинаються.
Далі на основі воркшопу режисерка Вікторія Миронюк робитиме камерний перформанс з актрисами Театру Лесі. Подивитися його можна в 20-х числах грудня (відео). А на початку 2020 чекайте на виставку, що базуватиметься на матеріалах дослідження. І, нарешті, make Poltva great again.
