Хоча партисипація — участь містян у проєктуванні — не нове поняття, українські архітектори все ще дуже мало нею користуються. Студія Kotsiuba долучає людей до розробки проєктів для них з 2016 року — й доволі успішно. Засновник студії Максим Коцюба та дизайнер Юрій Грановський діляться досвідом і розповідають, чому проєкти вже давно потрібно створювати не для людей, а разом із ними.
Купка божевільних кричать одне на одного в кімнаті, повній людей, — приблизно так деякі архітектори уявляють публічні обговорення їхніх проєктів. Хоча партисипація — це набагато більше, ніж просто громадська дискусія, такі події найбільше лякають архітекторів, тому говоритимемо про них. На практиці описана картина відбувається рідко: якщо правильно спланувати зустріч, то можна істотно знизити ризики.
Плануємо громадські обговорення
Для початку варто запросити модератора, який має досвід проведення громадських обговорень і допоможе спланувати та провести їх. Студія Kotsiuba співпрацює із Юрієм Грановським, фасилітатором участі містян у проєктуванні. Його завдання — полегшити процес роботи з людьми. «Залучати громадян до проєкту треба якомога раніше, — вважає він. — Люди самі хочуть долучитися, хочуть якісних змін у місті. Якщо з самого початку дати їм інструменти для креативу і співпраці, вони залюбки приєднаються». Втім, інколи боятися публічних обговорень все ж варто, розповідає Грановський: «Коли архітектор та замовник йдуть до людей, несучи їм подарунок, і чекають, що ті просто підтримають їхній проєкт, то нічого не вийде».
Тож як правильно підготуватися до публічних обговорень? Передусім важливий настрій ландшафтного архітектора: треба поставитися до цієї зустрічі як до допомоги з проєктом. Один фахівець чи студія не може врахувати всього, відтак завжди є вірогідність, що ви щось прогледіли. І люди обов’язково підкажуть вам, що саме.
«Важливо влаштувати публічну дискусію на правильній стадії проєкту, коли концептуальні рішення вже є, але деталей ще немає, — каже Максим Коцюба. — Це вдалий шанс розповісти людям про загальні плани і скористатися їхньою допомогою в роботі над конкретними речами».
Велика частина підготовки до загальної зустрічі — формування аудиторії. Окрім того щоб закликати прийти всіх охочих у соцмережах та ЗМІ, варто подумати, які групи людей вам важливі, й запросити їх особисто. Це можуть бути транспортні інженери, якщо у проєкті заплановані зміни в дорожньому русі, власники малих бізнесів поруч із майбутньою спорудою, люди з інвалідністю чи будь-які інші містяни та громадські організації, яких напряму стосується проєкт.
Проводимо
На початку події треба пояснити аудиторії, як усе відбуватиметься. У людей, як правило, мало довіри до влади міста, і на подібні обговорення вони приходять із запереченнями та зауваженнями. Треба сказати одразу, що на критику ви й чекаєте, — це вже заспокоїть ваших слухачів.
Зазвичай публічна дискусія складається з презентації проєкту й обговорення, після якого може бути воркшоп. Під час презентації архітектор має обґрунтувати всі свої рішення. Тоді ті, хто сприймає ландшафтного архітектора як людину, яка керується фантазією чи марнославством, зрозуміють, що це не так.
Обов’язково треба проговорити спірні моменти. Наприклад, на головній площі Чернівців, над проєктом якої працює студія Kotsiuba, необхідно замінити липи. Зазвичай громада дуже негативно ставиться до видалення дерев, тож дизайнери пояснили своє рішення під час обговорень: липи вже старі, насаджені були ще окупаційною румунською владою, вони унеможливлюють прокладення сучасних комунікацій, а у проєкті заплановано висадити більше дерев, ніж є зараз. Якщо б цей пункт не пропрацювали, конфлікт був би неминучий.
Після презентації треба дати достатньо часу на питання від аудиторії. Почути, зрозуміти, записати — це короткий рецепт вдалої дискусії з громадянами. Навіть якщо хтось кричить, варто прислухатися та вловити конструктив у його словах, подякувати, що він це помітив, і записати на дошку. Так людина побачить, що її чують, а сказане нею не зникне марно.
Будьте чесними. Якщо на питання з залу немає відповіді, а питання слушне — так і скажіть: «Не подумали, чудово, що ви звернули на це увагу, будемо розв’язувати». Це означає, що ви не дарма провели зустріч, і дасть слухачам зрозуміти, що ви їх чуєте.
Після дискусії можна зробити воркшоп. Його основною метою є зібрати конструктивні відгуки про проєкт. Людям пропонують обговорити ризики: замість того, аби давати негативні коментарі, просять подумати, що може піти не так. Це дає учасникам змогу прийняти проєкт і розмірковувати над ним. Потім можна попросити їх знайти можливості — те ж, що і плюси, але людина думає, що цей проєкт дасть саме їй. Також треба виписати домашнє завдання — речі, над якими мають далі працювати архітектори, а може, й самі учасники воркшопу захочуть допомогти фізично або ж зв’язками чи знаннями.
Якщо правильно спланувати участь громади, у вас вийде сформоване коло друзів проєкту — людей, які допомагатимуть вам відстоювати рішення у майбутньому.
Розв’язуємо проблеми
Робити вигляд, що громадське обговорення — це ввічливе чаювання, було б нечесно. Звісно, де багато людей — там конфлікти. Учасники публічної дискусії можуть висловити протилежні думки. Наприклад, хтось хоче дитячий майданчик, а хтось воліє не бачити ніяких дітей. У такій ситуації треба пояснити, що ви відштовхуєтеся від даних: якщо поруч немає дитячих майданчиків, а потреба в них є, то у вашому проєкті знайдеться для нього місце. Якщо ж поруч уже створені майданчики для дітей, то тут можна обійтися без такої споруди. «Поясніть, що якщо ми хочемо заплющити очі на потреби одних людей, то маємо бути готові, що завтра заплющать очі на наші потреби», — каже Коцюба.
Громадські обговорення можуть закінчитися повним нерозумінням між місцевими та проєктантами. «Але навіть це — результат, який показує, що щось пішло не так, а це треба виявляти якнайраніше», — зазначає Максим Коцюба.
Однак конструктивної дискусії вам ніхто не гарантує.«Громадські обговорення можуть провалитися, — розповідає Грановський. — Навіть якщо ви добре підготувалися, бувають професійні зривателі слухань, які отримують гроші за зрив події, і тут нічим не допоможеш».
Робимо висновки
Коли всі емоції після громадських обговорень проєкту вгамуються, можна проаналізувати їхню користь. Зазвичай після події ви краще починаєте розуміти майбутніх користувачів та їхні потреби, а отже, маєте змогу покращити проєкт.
На обговореннях і воркшопі стосовно площі в Чернівцях виявилося, що питань із транспорту забагато. У проєкті площа стає пішохідною, через що змінюється транспортна схема міста. Людей хвилювало, чи не призведе це до заторів і де будуть зупинки. Також з’ясувалося — у проєкті не врахували, що на площу приїжджають екскурсійні автобуси. Тож його автори провели ще один воркшоп, залучивши транспортних інженерів, і розробили проєктні рішення для прилеглих до площі вулиць. Без громадських обговорень був ризик приділити цьому питанню недостатньо уваги.
На тій же зустрічі стало зрозуміло, що містянам дуже важливі старі лави з лапами лева, а також прозорість процесу реконструкції, — для ліпшого контролю запропонували повісити вебкамери.
У результаті партисипації люди самі стають відповідальні за те, що проєкт їх влаштує. «Можуть відбутися магічні речі, — каже Юрій Грановський. — У Макарові, де я беру участь у створенні парку, ми разом із жителями проводимо фотовиставку на місці реалізації проєкту. Тепер люди самі планують наступні фотовиставки, навіть кіноклуб. Такі партисипативні проєкти будують громадянське суспільство й сильне ком’юніті».
