1. Поєднуйте історію в контрастах
Розглядайте парк то в масштабі району, то міста, то країни, дивіться на територію під кутом історії, культури, економіки. При проектуванні парку Жанни Лябурб ми дослідили, що Одеса має Верхнє місто з класичною культурою та Нижнє місто з контр-культурою та за допомогою парку поєднали, примирили їх.
2. Відображайте сьогодення, а не копіюйте минуле
Підхід, який начебто очевидний при роботі з історичними територіями — зробити так, аби простір вражав старовиною. Проте ковані ліхтарі & Company — це мімікрія під минуле, псевдоісторичність. Натомість краще зробити сучасний простір, на тлі якого старі будівлі заграють по-новому.
3. Якщо є реальна історія, відтворюйте її.
З псевдоісторичністю розібралися, а що як в просторі є реальна історія? Забути і забити на неї? З реальною історією варто працювати, реконструювати її. Вона стає базисом ландшафту, а наша задача зробити до неї надбудову.
Наприклад, для реконструкції Старокиївської гори ми підняли архіви архітектора А.Мілецького, що проектував територію ще в радянські часи. І в результаті ми замовили такі самі ліхтарі та плити мощення, як були в архівних кресленнях.
4. Сучасний простір перетворює радянське на минуле
Не всім українським містам пощастило мати довгу історію. Часто основний пласт територій є радянськими з відповідними атрибутами: пам’ятниками, площами нелюдських масштабів, ялинами та трояндами.
Вони вже не виконують функцій звеличування влади, проте є нашим сьогоденням. Та навіть радянські будівлі будуть здаватися сучасними, якщо навколо новий якісний простір. Отож, ландшафт може відправити радянське в минуле.
5. Створюйте історичне для наступних поколінь.
Створення місць пам’яті не дорівнює встановленню пам’ятників. Найкраще вшанування — людська свобода, виражена в просторі. Адже люди боролися за пам’ятники чи все ж за свободу та демократію?
